Виконувач обов’язків старости

Король Світлана Вікторівна

Народилася 8 липня 1970 року в з/р «Буревісник» Кургальджинського району Целіноградської області (Казахстан)

  • 1987 закінчила Енергодарську  середню школу
  • 1993 закінчила Дніпропетровський державний університет та здобула спеціальність філолог, учитель російської мови та літератури.
  • 1991 учитель російської мови та літератури в Дніпропетровській та Енергодарській школах.
  • 1997 заступник директора з виховної роботи Енергодарської школи №2
  • 1999 закінчила Харківський державний університет та здобула спеціальність практичний психолог в освіті.
  • 2003 вчитель російської мови та зарубіжної літератури Черкаської школи №28
  • 2004 заступник директора з навчально-виховної роботи
  • 2007 практичний психолог
  • 2011 завідувач сектором внутрішньої політики апарату чигиринської РДА
  • 2015 обрана сільським головою с. Суботів.
  • 2019 виконуюча обов’язки старости с. Суботів.

Графік прийому громадян виконуючим обов’язки старости у селі Суботів
Чигиринського району Черкаської області

ПосадаПрізвище,ім’я, по батьковіДні та годиниАдреса

в. о. старости Суботівського старостинського округу

Король Світлана Вікторівна

Вівторок, п’ятниця 9:00 – 13:00

с. Суботів 

вул. Богдана Хмельницького

Герої Радянського Союзу, Герої України, Герої Соціалістичної Праці, інваліди Великої Вітчизняної війни та учасники бойових дій приймаються позачергово.

Село Суботів

суботів

(історична довідка)

Є на благословенній українській землі куточки, де все дихає славною історією, де на кожному кроці оживають давні звичаї і традиції. Особливе місце займає Чигиринщина – осердя нашої держави. Волею долі цьому краю судилося стати колискою українського козацтва і національно-визвольної боротьби. Саме звідси впродовж століть віяв животворний вітер свободи й незалежності.

На цій землі розгорілося полум’я тих подій, які згодом переросли у національну революцію середини сімнадцятого століття.  І саме в селі Суботів народився і сформувався як особистість великий державотворець – гетьман України Богдан Хмельницький. Тут, в Іллінській церкві, він і упокоївсь.

Саме суботівська земля рясно полита кров’ю вільнолюбних козаків і селян у двобої з татарськими і турецькими завойовниками, польською шляхтою й іншими зайдами, які прагнули перекреслити саме право українського народу на існування.

Землі, на яких виникло село, були даровані чигиринському підстарості Михайлу Хмельницькому ( батьку Богдана хмельницького) на зламі ХVІ-ХVІІ ст.ст. Хоча за археологічними джерелами населення мешкало тут з неолітичного періоду. В селі та на його околицях відомо багато археологічних пам’яток : багатошарове поселення неоліту – ранніх слов’ян, два поселення і одне городище чорноліської культури, два поселення скіфського часу, курганний могильник «Три брати», могильник зарубинецької культури, посад пізньосередньовічного Суботова та ін.

В історичних джерелах знаходимо : «… Він посів тут Суботівську слободу… і почав був досить розживатись». Тут пройшли дитячі роки майбутнього гетьмана України.

У невдалому для польського війська бою з турками і татарами під Цецерою у 1620 р. М.Хмельницький загинув, а його син, Богдан, потрапив в полон. Повернувшись через два роки, Б.Хмельницький оселяється в Суботові і починає розвивати господарство, яке залишилося від батька.

Про період 1622-1645 рр. відомості досить скупі. З початком Визвольної війни у 1648 році статус Суботова зазнає значних змін: він стає приміською резиденцією гетьмана України Б.Хмельницького. Тут на стародавньому городищі було споруджено невелику фортецю, а в ній – житлові, господарські та інші будівлі гетьманського двору. Тут проживала родина гетьмана, а також челядь й козацька старшина.

1653-1656 рр. Богдан Хмельницький своїм коштом будує поруч із замчищем Іллінську церкву і заповідає поховати себе в її стінах.

Укріплення Суботова та його околиць у ХVІІ ст. за місцем розташування розділяються на три групи: центральна – оборонні споруди замку та Іллінська церква; південна – Вовчий шпиль – спостережний пункт; укріплення для захисту зі сторони заплави Тясмину – хутори на пагорбах, що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом. Окремо виділялись підземні ходи, що виконували роль шляхів сполучення між укріпленнями. Центром був замок площею 2 га, який розташовувався на мису з крутими схилами, мав оточуючий рів, два яруси валів із ескарпованими схилами, три дерев’яні то одну кам’яну вежі. Археологічні дослідження свідчать про два етапи в будівництві замку, хронологічні рамки яких визначаються життям та діяльністю Михайла та Богдана Хмельницьких. Перший – кінець ХVІ ст.. – 1620 р., коли Суботів був власністю М.Хмельницького, який закладає фундаменти замкових укріплень. Другий – 1622-1657 рр., коли Б.Хмельницький продовжує спорудження укріплень, використовуючи свої знання в галузі фортифікації, яких він набув у Франції. Початок 1650-х рр.. приносить якісні зміни в архітектуру замку : споруджуються будівлі із каменю та цегли. Це – будинок гетьмана, оборонна вежа, Іллінська церква. Вони повинні були викликати у іноземних гостей і послів повагу до господаря – гетьмана України, а відтак – до всієї держави. Посередині замчища стояв величний кам’яний палац. Руїни замку зберігалися ще до 1830 р. і були замальовані в 1826 році художником Сплетсером. У 1830 році залишки замку були розібрані на будівництво Медведівського монастиря.

У 1664 р. Суботів було захоплено і зруйновано польсько-шляхетським військом С.Чарнецького. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Суботів у складі Правобережної України відійшов до шляхетської Польщі. А після включення у 1793 р. Правобережної України до складу Російської імперії, Суботів став звичайним селом Київської губернії.

В Суботові двічі – 1843 та 1945 рр. – побував Т.Г.Шевченко, який неодноразово згадував село у своїх творах (містерія «Великий льох», поезії «Стоїть у селі Суботові», «Заступила чорна хмара» та ін.). Тут він виконує свої малюнки : «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові», «Будинок Хмельницьких в Суботові» ( останній не зберігся).

Сьогодні, відвідавши замчище Богдана Хмельницького, ви побачите кам’яні фундаменти оборонної вежі, над якими збудовано захисний павільйон з розміщенням у ньому експозиції знахідок, що були зроблені археологами під час розкопок замчища.

Однією з найцікавіших сторінок Суботова є історія Іллінської церкви.

Іллінська церква – визначна архітектурна, історична і культурна пам’ятка другої половини ХVП століття, що добре збереглася майже в первісному вигляді до наших днів. Ії історія складає вже понад 360 років. Історія, яка дуже цікава, з початку і до сьогодні.

На жаль, поки що немає літописних даних про точний рік побудови храму. З непрямих свідчень Самійла Величка і Григорія Грабянки можна зробити висновок, що церква будувалася як домовий храм сім’ї Хмельницьких впродовж 1651-1653 рр. навпроти гетьманського палацу з його південно-західної частини ймовірно зведено цю монументальну споруду на кошти гетьмана та за його проектом. Але, і зараз рік побудови церкви викликає суперечки між дослідниками, адже Павло Алепський, подорожуючи через Суботів 1656 року відмічав, що в цей час в приміщенні проводились облицювальні роботи.

Збереглися відомості про 1652 рік, як рік спорудження храму, коли Богдан Хмельницький розібрав мусульманську мечеть в Суботові, використовуючи каміння для свого храму.

Отже, вірогідніше, що Іллінська церква споруджувалася в 1651-1653 рр., в серпні 1653 року – в День Святого пророка Іллі – була освячена, а в 1656 році, коли в ній побував Павло Алепський, в церкві проводились додаткові роботи.

Літописні згадки про Іллінську церкву знаходимо у зв’язку із смертю Богдана Хмельницького. За традиціями православної церкви, як фундатора храму, гетьмана поховано праворуч від вівтаря, біля південної стіни споруди.

Але невідомо, чи домовина гетьмана залишилася на місці поховання. У “Чернігівському літописі” ХVШ століття було вміщено відомості, що 1664 року, коли польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіло Богдана і його сина Тимоша були видобуті і викинуті з домовин. Частина дослідників не вважає цю вістку достовірною.

Відомо, що саме в 1664 році було спалено значну частину Суботова. Тоді ж зруйновано будівлі і укріплення садиби гетьмана. В той же час церква залишилась практично неушкодженою.

Існує також версія, що вірні козаки Богдана Хмельницького в день його похорон підмінили його тіло і поховали в іншому місці. Одні гадають, що прах гетьмана поховали біля Іллінської церкви на погості, інші – що перенесли його і поховали в склепі під Михайлівською церквою у Суботові, або навіть у Холодному Яру. Але доказів і досі немає.

З 1851 року місце священика Іллінської церкви займав отець Роман Орловський. Рішенням Палати державного майна церкву планували розібрати на цеглу. І тоді отець Роман Орловський почав бити в усі дзвони. До Суботова приїздили інженери, оглядали споруду й кожного разу приймали рішення, що виключало одне одного. Настирливість отця Р.Орловського перемогла! Він довів справу до кінця: не лише зберіг пам’ятку, підтримав її, але й зробив усе можливе, щоб відродити первісний вигляд церкви. Під час реставрації дерев’яний купол перенесли на вівтарну частину.

Відновлена Богданова церква була освячена 30 вересня 1869 року. Згодом, в 1874 році замість дерев’яної дзвіниці побудували кам’яну (з цегли місцевого походження), з’єднавши її з церквою кам’яним коридором. До кінця ХІХ ст. відносяться і кам’яні хрести, що і зараз стоять позаду церкви.

В 1921 році на прилеглій до церкви території проводились перші археологічні дослідження. Їх проводив академік Української Академії Наук І.Я.Стелецький. Метою розкопок було виявлення поховання Богдана Хмельницького.

1923 р. рішенням Черкаського окружного комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва й природи Іллінську церкву було прийнято на облік під охорону як пам’ятку старовини. До 1929 року Богданова церква постійно діяла. Напевно, у зв’язку з місцезнаходженням, поступово з’являється ще одна місцева назва храму – Горянська церква.

З початком колективізації у Суботові представники місцевої влади вирішили закрити Іллінську церкву. Новостворений колгосп потребував спорудження просторого зерносховища. Спроба влаштувати в приміщенні храму сільський клуб для молоді виявилася невдалою, адже кам’яне приміщення не отоплювалося. Певний час тут демонструвалися кінофільми, і церковне начиння замінили декорації з краєвидами природи.

З початком окупації Чигиринщини фашистськими загарбниками 1941-1943 рр. На прохання більшості суботян було поновлено службу в єдиній на той час Іллінській церкві. Священиком в цей час і до останнього закриття 1953 р. служив отець Димитрій Квартальнов.

Напередодні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією в 1953 році прийнято рішення про закриття Іллінської церкви як культового закладу й створення там краєзнавчого музею. Тоді ж експедицією Інституту історії і теорії архітектури Академії архітектури УРСР на чолі з видатним архітектором і вченим Г.Я.Логвином здійснено перші історико-архітектурні дослідження Іллінської церкви.

1953 р. В церкві установлено символічний надгробок Богдана Хмельницького, виконаний за проектом І.Шмульсона, місце розміщення якого визначене без дотримання історичної правди за вказівкою тодішнього голови місцевого колгоспу (адже фінансування робіт проводилось на кошти колгоспу).

На початку 1970-х років церкву реставрували. Архітектору С.К.Кілессо вдалося відновити первісну форму даху із заломом, розміри і форму “муравленої” зеленої полив’яної черепиці, віконні дубові рами з круглими литими кольоровими шибками в оправі, первісну форму порталу та барокового фронтону зі стрільницями. Роботи завершились в 1977 р. Під час реставрації було розібрано і цегельний коридор.

Завдяки старанням місцевих краєзнавців І.К.Юрченка, С.І Вахненка, В.П.Арутіна та ін. в приміщенні церкви було створено цікаву експозицію краєзнавчого музею. Та згодом найцінніші експонати стали поступово переправлятися до музеїв Києва, Черкас, Переяслава. В зв’язку з незадовільним фінансуванням час від часу музей то припиняв свою роботу, то знову відновлював. Деякий час Іллінська церква бездіяльно пустувала.

В 1990 році на численні звернення жителів Суботова в різні державні інстанції було прийнято рішення про відновлення служби в Іллінській церкві. Іллінська церква як видатна пам’ятка історії, культури та архітектури знаходиться на балансі Національного історико-культурного заповідника “ЧИГИРИН” з правом безкоштовної оренди з боку релігійної общини. Нині це Православна церква України.

З 2009 року настоятелем Храму Святого Пророка Іллі є отець  Володимир (Гладковський), благочинний Чигиринського району Православної церкви України.

Під час підготовки до 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького у 1993-1995 рр. пройшла остання реставрація церкви. В ній встановлено новий іконостас за зразком кінця ХІХ ст., його вкрито позолотою.

Про Суботівське городище чорноліської культури.

Городище було виявлено у 1950 році відомим українським археологом О.І.Тереножкіним. У 1955 р. тут були здійснені перші археологічні розкопки експедицією ІА АН України за участю історичного факультету Московського університету ( Б.М.Граков).

Суботівське городище розташоване на західному кінці села, на правому високому березі р.Суботь. Його північно-західна половина була обкопана в давнину з двох сторін глибокими ровами, і має в плані круглу форму. Ця частина укріплення має назву «Малий городок» або «Кінське копито». Діаметр городка 85-100 метрів. Тут на початку ХХ ст. при оранці було знайдено скарб : у великому горщику знаходилися бронзові вудила і велика кількість круглих гладеньких бронзових бляшок.

На схід від «Кінського копита» знаходиться інша, більша за площею, частина городища, яка називається «Великим городком». В плані вона має форму трикутника зі сторонами 200 метрів. Загальна довжина городища – біля 300 метрів, ширина в різних частинах – від 50 до 200 метрів.

Під час археологічного дослідження городища були виявлені матеріали катакомбної культури епохи бронзи, дві прямокутні землянки перехідного етапу від білогрудівської до чорноліської культур, 5 землянок іншого часу, кераміка зарубинецької культури. Це свідчить про існування тут поселень до створення укріплень та після загибелі Суботовського городища.

Було знайдено багато ллячок, лійок, фрагментів тиглей, які свідчать про те, що городище було одним із бронзоливарних центрів передскіфського часу в лісостеповому Правобережжі.

На городищі широко використовувалися вироби з кістки та рогу. Знайдені кістяні шила, наконечники стріл, вироби для вуздечки, палії та бляшки, пряслиця, підвіски-амулети та ін.

На початку 1970-х років дослідження Суботівського городища продовжилися, і серед найцікавіших знахідок того часу слід назвати, насамперед, біметалевий меч.

Відновлені розкопки городища були лише у 1994 році зусиллями спільної археологічної експедиції ІА НАН України, НІКЗ «Чигирин» та дослідників із Німеччини під керівництвом В.І.Клочка. Розкопки, проведені за найновітнішою науковою методикою, стали новим етапом у вивченні однієї із найцікавіших пам’яток чорноліської культури.

Цікавими знахідками на городищі є скарби : один складався з деталей бронзового кінського спорядження; другий – з бронзових прикрас: браслетів, сережок, парних бляшок, про низок, намиста; третій – з бронзового кельта, залізного тесла і двох бронзових браслетів із спіральною орнаментацією; четвертий – сталевого меча з бронзовим руків’ям, браслетів, сережок, скроневих кілець, бляшки та невеликих злитків бронзи.

Датується городище ХІ-VІІІ ст.ст. до н.е.

Дослідження Суботівського городища мали велике значення для вивчення розвитку культури праслов’ян, ядро формування якої знаходилося в Середньому Подніпров’ї, куди входять і землі Чигиринщини. Знахідки металевих виробів дали можливість науково кваліфікувати всі відомі до цього різні матеріали пізнього бронзового віку, що походили із випадкових знахідок та зібрань.

Спадкоємність генетично пов’язаних культур пізньої бронзи та раннього залізного віку чітко простежується, зокрема, в еволюції місцевих форм кераміки, її орнаментації. Ця культурна традиція продовжує тут розвиватися і пізніше, переростаючи у VІІ ст. до н.е. в культуру «скіфів-орачів» Геродота, що проживали за скіфського часу в лісостеповій зоні між Дніпром і Дністром.

Три криниці.

Хто б не приїздив до Суботова, його обов’язково ведуть до «Трьох криниць», що розташовані у південній частині села в глибокій балці, яка має назву «Качалка». Їх площа – 3.0 га. Зараз вони є пам’яткою Національного історико-культурного заповідника «ЧИГИРИН». А під охорону «Три криниці» було взято рішенням Черкаського облвиконкому №367 від 27.06.1972року як гідрологічну пам’ятку. Вода в кожній криниці чиста і однаково приємна на смак. Біля криниць є корячок. Але «Три криниці» є і пам’яткою історії, тому що їх виникнення пов’язане з відомим діячем нашої історії Б.Хмельницьким.

Багато легенд ходять в народі про «Три криниці». Ось одна з них.

….Добре побив шляхту Богдан на Жовтих водах. У тій грізній січі ледь живими залишилися три найхоробріші козаки з Богданового війська. Що то за відважні витязі були – кожен проти ворожої сотні бився. Відшукав Богдан на полі брані зранених своїх побратимів. Підняв закривавлені тіла їх з землі. Поцілував кожного і наказав поранених негайно везти до Суботова, де гетьман планував створити госпіталь. І подалися вершники до Тясмину. На ранок другого дня вони вже минули Замкову гору. На бугрі біля Суботова зустрівся їм дідусь. Зупинив вершників. Розповіли вони йому про наказ гетьмана. А ранені стогнали, просили пити.

У глибокій балці напоїв старий поранених джерельною водою. Знався дідусь на лікарських травах, збирав цвіт, корінці. Настояв їх на джерельній воді, все поїв трьох козаків. Тією ж водою обливав рани, що швидко зарубцьовувалися. І вирвав старий хоробрих витязів з обіймів смерті. Швидко одужали вони і, коли сідали на коней, подякували дідусеві. Незабаром після нової великої перемоги повернувся Богдан Хмельницький до Суботова. І приїхали з ним ті три славних козаки. Знайшли дідуся, низько вклонилися йому до ніг. А потім спустились в балку і кожен викопав біля життєдайного джерела невеличку криничку, обклав її білим каменем. Так і стоять вони понині – свідки давніх героїчних подій.

А ось друга легенда.

…Коли йшла війна козацького війська та польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького, то йшла козацька кров струмочком, а на землі, серед поля, на могилі лежали три воїни-козаки. Дійшла ця звістка до села Суботова, до хати, де жили три красуні сестри. І сказав їм сліпий лірник криниці копати, воду чисту добувати і нею козаків поїти. Почали вони козацькі кринички копати. День копають, ніч копають, а як зійшло сонце, то всі побачили, що молоді дівчата перетворилися в старих бабусь. То вони свою вроду, всю красу свою віддали воді. Напоїли козаків дівчата тією водою, обмили рани, і не стало глибоких ран. Стали козаки ще сильніші й красивіші. Кинулись вони в бій, і перемогло тоді українське військо. А потім, дізнавшись про це, Богдан Хмельницький наказав обложити ці криниці дубом, а поряд з ними побудувати шпиталь. З того часу і стоять три криниці – три сестриці: та нема краще води, ніж в них.

Цікаві легенди, як й сама пам’ятка! До речі, місцеві жителі доповнюють легенди про «Три криниці». Вони кажуть, що кожен, хто перший раз відвідав пам’ятку – повинен вмитися або попити джерельну воду. Дівчатам вода дає вроду, а хлопцям – силу, щоб захищати свою Батьківщину !

Історія Суботова в обличчях сучасності

Села, як і люди, мають біографії. У кожного вона своя. І кожен з нас гордий тим, що народився і живе на такій чудовій, історією багатій, мальовничій землі – в селі Суботів. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Шістнадцять поколінь змінили одне одного за 400 років і збагатили це село визначними історичними подіями.

Сьогодні Суботів – то велика і дружня родина, це наші славні земляки: вчителі, інженери, лікарі, землероби, тваринники, комбайнери, механізатори, які живуть з нами та в інших місцях, але тут пройшло їх босоноге дитинство, незабутня юність. Ми свято бережемо  славні традиції, звичаї та свята нашого села, примножуємо здобутки його на радість дітям та внукам нашим, бережемо наше село, не цураймося його свят та буднів, бо рідне село – це криниця нашого родоводу, це наша велика родина.

Село моє – це верби і тополі,

Барвисті луки і дзвінкі гаї,

Ще соняхи й пшениця в полі,

І ластівки гніздо, й лелечий клекіт –

Оце все – радощі мої.

До школи стежка – це від отчого порогу,

Під вікном вишня, що білопінно розцвіта.

Це мами хустка, подарована в дорогу,

І вишитий рушник – до рідної хатини поверта.

Іллінська церква, що на косогорі,

І річка Суба, що у Тясмин упада,

Це Три криниці біля річки тої,

Кришталем з них збіга віки вода.

А на горі вітряк, немов сторожа,

Розкрилив дужі крилоньки свої,

Моє село – полин і м’ята, й ружа,

Любов і біль, й надія тут мої.

Бабусі мудра казка і порада,

Тривога в ніжних маминих очах…

Село моє – душі моїй відрада,

Ти снишся мені часто по ночах.

Село наше красиве і квітуче, і назва у нього наймиліша. Але все ж справжньою її окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті.

Пишаємося односельцями, які гідно виконали свій конституційний обов’язок і повернулися з зони АТО живими до рідного дому, і тими, хто ще перебуває в Луганському та Донецькому регіонах:

Гапша Михайло Сергійович

Гненний Денис Олегович

Гордєєв Олександр Геннадійович

Дем’янчук Василь Петрович

Довгенко Олександр Миколайович

Довгий Віталій Володимирович

Дорош Микола Миколайович

Мінайлов Олександр Володимирович

Мінський Сергій Анатолійович

Набока Сергій Анатолійович

Пашковський Олег Олегович

Савіцький Василь Леонідович

Токман Андрій Миколайович

Уродженці села Суботів обіймають поважні посади на рівні держави, області, району:

Голова обласної організації профспілки працівників освіти Жалдак Ольга Дем’янівна.

Голова обласної організації Товариства Червоного Хреста Іван Іванович Гретченко

Професор  історичних наук Лазуренко Валентин Миколайович

Наш край завжди славився своїми чорноземами і людьми, які плекають на рідній землі найсвятіший із всіх скарбів – хліб. У нас завжди ведеться так, що хліб у хаті – то багатство, сіль – то гостинність і щирість. Важкою є праця хлібороба. Це і недоспані ночі, напружені дні, висушене сонцем обличчя.

Ми пишаємось кожним трударем полів. І з гордістю вимовляємо імена тих, хто за сумлінну працю і високі показники в роботі мав і має державні нагороди.

Кубрак Поліна Антонівна – Заслужений працівник сільського господарства Української РСР,  нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора;

Ряднина Клавдія Іванівна – нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора;

Гапша Михайло Тимофійович –  нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора;

Кривенко Іван Федорович – нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».

Школа – своєрідний оберіг села і теплий вогник для дітей і дорослих. Недавно, у 2012 році, Суботівська школа відзначила свій сторічний ювілей. Нова будівля школи була споруджена у 1991 році, а це значить, що 27 років незалежності України школа була осередком духовності, вогником мудрості для кожної дитячої душі.

З самого народження і упродовж усього життя ми опиняємось під пильною увагою лікарів, оточені турботою медичних працівників. Як багато душевної теплоти і терпіння, співчуття і ласки потрібно їм для надання своєчасної допомоги людям, що страждають від різних недуг. Наші медики – люди, віддані обраній професії, вірні клятві Гіппократа.

Благородну і водночас відповідальну місію виконують працівники нашого музею. Це і дбайливе збереження унікальних духовних надбань народу, його історико-культурних реліквій, і творчі зусилля, і самовіддана праця, помножена на високий професіоналізм, і щоденне подвижництво. Завдячуючи їм, маємо змогу хоч на кілька хвилин перенестися в світ прадавніх історій та легенд, на власні очі побачити історичну і культурну спадщину, що дісталася нам від наших пращурів.

Дарувати людям радість своїми співочими талантами – таку долю обрали для себе наші дівуленьки-зозуленьки. Самодіяльний творчий колектив «Зозуленька» в минулому році відзначив свій 30-річний ювілей. Сьогодні вони, як і підчас кожного сільського свята, на бойовому посту.

Чимало добрих слів хочеться сьогодні сказати про наших суботівських спортсменів – футбольну команду «Богданівець».

В сезоні 2015-2018 років наші хлопці стали чемпіонами району, володарями районного Кубку з футболу та вибороли Кубок ім. Фархутдінова.

У 2015 році за ініціативи Благочинного Чигиринського району Української Православної церкви Київського Патріархату настоятеля Храму Святого пророка Іллі отця Володимира були упорядковані три джерела Віри, Надії, Любові та побудована біля них купальня Святої Софії, яку освятив у вересні 2015 року Святійший Патріарх всієї України-Руси Філарет.

Славний Суботів відвідують численні туристи. Гостинно запрошуємо відвідати ресторанні комплекси:

Етно-кафе «У пані Олі»

Ресторанний комплекс «Гетьманська корчма»